Чеслав Мілош - Дитя Європи (вірш)

Чеслав Мілош

 Дитя Європи

1
Ми, кому ласощі дня потрапляють в легені,
Хто бачить галуззя, яке розквітає в травні,
Є кращими за усіх загиблих.


Ми, що жуємо, смакуючи, їжу,
Й цінимо повною мірою любовні розваги,
Є кращими за тих, кого поховали.

З печей вогняних, з-поза дротів, де свище
осені безкінечної вітер,
З битв, коли в спазмах ричить ранене кимось повітря,
Врятувалися хитрістю і знаннями,

Посилаючи інших у місця найбільшої небезпеки,
Підіймаючи їх закликами до бою,
Відступаючи в передчутті безнадійної справи.

Маючи на вибір смерть власну і смерть свого друга,
Вибирали ми смерть його, холодно мислячи: хай би вже сталось.

Причиняли двері газових камер, крали хліб,
Знаючи, що наступний день буде тяжчим за попередній.

Як і належить людям, пізнали добро і зло.
Наша злостива мудрість на землі собі рівних не має.

Належить визнати, що кращими є за інших,
Легковірних, запальних і слабких, тих, що не цінували життя.

2
Шануй отримані вміння, дитя Європи.
Спадкоємцю готичних соборів, барокових костьолів
І синагог, де лунав плач скривдженого народу,
Спадкоємцю Картезія та Спінози, правонаступнику слова «честь»,
Той, що поховав Леонідів,
Шануй уміння, отримані в грізну годину.

Розум маєш тренований, що розпізнає негайно
Добрі і злі сторони кожної речі.
Розум маєш скептичний і вишуканий, що дає нам утіхи,
Про які нічого не знають примітивні народи.

Тим розумом ведений, розпізнаєш відразу
Слушність порад, що ними ділимося з тобою.
Нехай ласощі дня потрапляють в легені.
Для цього маєш правила – мудрі й стислі.

3
Не може бути мови про тріумф сили,
Оскільки це та епоха, перемагає в якій справедливість.

Не згадуй силу, щоби не посадили тебе
За те, що потайки визнаєш занепалі доктрини.

Хто має владу, завдячує за це логіці історії.
Віддай логіці історії частину, що їй належить.

Хай не знають уста, що виголошують гіпотезу,
Про руки, що, власне, фальшують експеримент.

Хай не знають руки твої, фальшуючи експеримент,
Про уста, що, власне, виголошують гіпотезу.

Вмій передбачити пожежу з безпомилковою точністю.
По чому підпалиш дім і сповниться те, що мало бути.

4
З малого насіння правди вирощуй брехні рослину,
Не наслідуй тих, що брешуть, легковажачи дійсністю.

Нехай буде брехня логічнішою за те, що сталось,
Аби втомлені мандрівники знайшли в ній утіху.

По дневі брехні збираймося в добірному колі,
Б’ючи по стегнах зі сміху, коли згадає хтось наші вчинки.

Роздаючи похвали під назвою швидкості міркування,
Чи похвали під назвою величини таланту.

Ми останні, хто вміє веселощі з цинізму черпати.
Останні, чия хитрість від розпачу так недалеко.

Вже народжується покоління смертельно серйозне,
Й бере дослівно те, що ми сприймали зі сміхом.

5
Нехай слова твої означають не те, що означають,
Але те, проти кого були вони вжиті.

Зі слів двозначних зроби свою зброю,
Слова зрозумілі занурюй у темряву енциклопедій.

Жодних слів не засуджуй, доки аж урядовці
Не перевірять у картотеці, хто вимовив ці слова.

Голос пристрасті кращий за розуму голос,
Коли всі безпристрасні історію змінити не годні.

6
Не кохай жодної країни: країни так легко гинуть.
Не кохай жодного міста: легко розпадаються на руїни.

Не зберігай речей, бо з твоєї шухляди
Підійметься дим отруйний для твого подиху.

Не май ніжності до людей: люди так легко гинуть,
Або, покривджені, просять допомоги у тебе.

Не дивися в озера минулого: іржею покриті,
Інше покажуть обличчя, аніж ти сподівався.

7
Хто про історію мовить, той завжди безпечний.
Проти нього свідчити не встануть померлі.

Які захочеш можеш приписати їм вчинки,
Їхньою відповіддю завжди буде мовчання.

З глибу ночі зринає їхнє порожнє обличчя.
Надаси йому рис таких, яких сам захочеш.

Гордий від влади над людьми, що давно померли,
Змінюй минуле на власну, кращу подобу.

8
Сміх, що постає з поваги до правди,
Є сміхом, яким сміються вороги народу.

Вік сатири закінчився. Не будемо більше
Підступною мовою сміятися з невдалих монархів.

Суворі, як і належить будівничим справи,
Дозволимо собі хіба що улесливу жартівливість.

З устами стиснутими, розумові покірні,
Ступаймо обережно до ери визволеного вогню.

Нью Йорк, 1946
Переклад Сергія Жадана

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Сергій Жадан – Я хотів би впасти колись у цей сніг [2016]
Сергій Жадан – Тут між ними починається сварка
Сергій Жадан — Тамплієри