Я хотів би впасти колись у цей сніг,
щоби він потоком збивав із ніг,
щоби він лежав опівнічним тлом —
глибокий, наче псалом.
Я хотів би вгорнутися в ці поля,
щоби чорна земля, родюча земля
стала частиною моєї душі,
як стають океаном дощі.
І коли б вона прокидалась вночі
і вслухалася в тишу за вікнами, чи
видивлялась світло в темній воді —
я б любив її і тоді.
Потаємної мови нічне стебло.
У нас із нею стільки всього було,
що я охоче віддав би слова свої
тому, хто любить її.
Я хотів би відчути початок кінця
в насторожених рисах її лиця,
в темряві, що ховає її ходу,
в снігові, на який упаду.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Сергій Жадан — Магдалина
Сергій Жадан — Сніг
Сергій Жадан — Шпигун
Інші вірші Сергія Жадана тут.
Немає коментарів:
Дописати коментар