І ціла вічність попереду.
І час говорити про важливі речі.
З розривів повітряної тканини б’ють сонячні промені.
Він повертається, врешті, додому.
Скільки його не було? — питає вона.
Немає часу перечитувати написане кимось давно.
Немає часу на сумніви й стриманість.
Час виникає зі збитого дихання,
з задиханого виговорювання, з торкання до голих
лопаток, час складається зі здивування і радості.
Він говорить їй про важливі речі,
речі, що роблять міцними її лопатки,
роблять дзвінкими її коліна.
Час складається з мовчання і дихання,
з руху планет, з руху, яким вона поправляє волосся.
Надійде пора прозрінь і утоми,
надійде пора великого вагання.
Але поки що немає часу, аби відмовлятись
від важливих речей,
немає часу, аби сумніватись у правдивості цього світла.
Є час любити і мовчати,
є час любити і слухати,
повертатися, вірити і любити.
І ціла вічність чекає.
І цілий світ обертається довкола сонця.
Море на ніч відкочується з коридорів.
Пара важких чоловічих черевиків лежить коло ліжка,
мов човни, кинуті на березі
після довгої подорожі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Сергій Жадан – Тут між ними починається сварка
Вірші Бертольта Брехта (переклад Сергій Жадан)
Чеслав Мілош – Дитя Європи (вірш)
Немає коментарів:
Дописати коментар