Жадан: Історія десяти праведників - 2

Дорогі брати і сестри з Чернігова. Дякуємо вам за тепло сердець і вміння викрешувати іскри зі стиснутого червневого повітря. З вами було тепло й натхненно. А оскільки мова зайшла про Мінськ, хочеться згадати таку історію.


Року так 2000-го переїздив я рейсовим автобусом від Мінська до Вільнюса. Пасажири були переважно контрабандистами. До кордону їхали тихо, а ось перед самим перетином зарухалися, занервували, почали розсовувати довколишнім простором алкоголь і тютюн. Простору було не так багато, тож почали звертатися до сусідів, аби ті взяли щось і собі до торби. Сенсу в цьому особливого не було, оскільки сусіди теж виявлялися контрабандистами. Я до останнього відмовлявся підтримувати трафік і ні в кого нічого не брав. Аж ось звернувся до себе дідусь-ветеран із медалями: «Синок, — каже, — возьми дрожджы». Як дрожджы? — не зрозумів я. Чому дрожджы? Які такі дрожджы? Але медалі на дідусевому піджаку подзенькували так урочисто, що відмовити йому я не зміг. Взяв пакунок у руки. Пакунок був крижаний. Себто, дослівно — щойно з холодильника. І ось я сидів і думав — зараз до автобуса зайдуть прикордонники. Що їм сказати, коли вони запитають, звідки в мене в руках кілька кілограмів морожених дріжджів? Везу з Харкова?

Де зберігаю, як відморожую? Що маю намір із ними робити? Хліб пекти?
Після перетину кордону ветеран свої дріжджі забрав.
Сьогодні четверте червня. В Мінську сонячно.