Ніч її перших пологів була
Морозяною. Однак пізніше
Вона зовсім забула
Паморозь на печальних стінах, задимлену піч,
І те, як нудотно відходив на ранок послід.
Але передусім забула почуття гіркого сорому,
Від того, що ти не сама,
Сорому, притаманного бідним.
Передусім саме тому
Це стало в пізніші роки святом, з усім,
Що цьому належить.
Масні пересуди пастухів
Стихли.
Пізніше
В історії з них зробили царів.
Вітер, такий холодний,
Став янголиним співом.
А з діри в покрівлі, крізь яку задувало,
Лишилась лише зірка, що дивилася вниз.
Все це
Сходило з лику її сина, який був легкий,
Любив співи,
Запрошував бідняків,
І
Мав звичку жити поміж царів,
Й бачити зірку понад собою нічної години.
1922
Переклад Сергія Жадана
грудень 2014 року
Обговорення ()